Версія 1.0.0-alpha.1найновіша
Розділ 2.11
Варіанти конфігурації: зовнішні сховища, TLS та ingress
Параметри (values), які адаптують Nexus до вже наявного кластера, включно з TLS (Transport Layer Security), а також базами даних, які ви вже використовуєте, власними сертифікатами, іншим контролером ingress, класами сховищ, поштою, проксі-серверами, репліками та керованим Kubernetes.
Цю сторінку перекладено за допомогою ШІ з англійського оригіналу. Якщо щось незрозуміло, орієнтуйтеся на англійську версію сторінки. Читати цю сторінку англійською

Продуктовий кластер Harrow Port Authority не є порожнім, і сама лише конфігурація TLS (Transport Layer Security) у ньому складається з трьох частин. Команда баз даних запускає PostgreSQL на власних машинах і вимагає, щоб усі бази даних розміщувалися там та резервувалися за їхньою процедурою. Сертифікати надходять від внутрішнього CA (центру сертифікації) Harrow через cert-manager. Контролером вхідного трафіку (Ingress) є не Traefik, і він працює у власному просторі імен. Жодна з цих умов не потребує створення форку чарту. Кожна відмінність задається параметром у файлі значень, і в цьому розділі ми розглянемо їх у тому порядку, в якому з ними зіткнувся Tomás Reilly.
Кожен блок значень у цьому розділі є фрагментом. Об'єднайте потрібні вам блоки у власному файлі значень поруч із global, hosts, edition та keys з розділу 2.6 «Встановлення редакції Community у Kubernetes». Схема чарту відхиляє будь-який невідомий їй ключ, тому ключ із помилкою призведе до збою helm lint --strict і самого встановлення, а не буде проігнорований. Це зроблено навмисно: друкарська помилка в dataTier, через яку сховище непомітно залишилося б у кластері, мала б гірші наслідки, ніж помилка під час розгортання.
Зовнішні сховища даних
Nexus зберігає свої дані в п'яти сховищах. За замовчуванням кожне з них працює всередині кластера з власного підписаного образу релізу та з власним томом.
| Сховище | Ключ у файлі значень | Типове значення в кластері | Том за замовчуванням |
|---|---|---|---|
| PostgreSQL 16 з PostGIS 3 та pgvector 0.8 | dataTier.postgres |
образ релізу | 50Gi |
| Valkey 8.1 | dataTier.valkey |
образ релізу | 5Gi |
| Neo4j 5.26 Community Edition | dataTier.neo4j |
образ релізу | 20Gi |
| Qdrant 1.15 | dataTier.qdrant |
образ релізу | 10Gi |
| SeaweedFS 4.48, об'єктне сховище, сумісне з Amazon S3 (Simple Storage Service) | dataTier.objectStore |
образ релізу | 50Gi |
Будь-яке з них ви можете обслуговувати самостійно. Встановіть для його параметра mode значення external, вкажіть хост і назву ресурсу Secret, що містить облікові дані. Також додайте адресу сховища до networkPolicy.externalEgressCIDRs (див. розділ про мережеві політики нижче), оскільки простір імен блокує весь інший вихідний трафік. Для зовнішнього сховища чарт не генерує жодних ресурсів: ні StatefulSet, ні Service, ні тому. Сервіси підключаються до вказаного вами хоста.
# harrow-external-postgres.yaml (Helm values)
dataTier:
postgres:
mode: external
port: 5432
sslmode: verify-full
external:
host: pg-nexus.db.harrow.example
existingSecret: harrow-postgresРесурс Secret ви створюєте самостійно перед встановленням у тому просторі імен, куди встановлюється Nexus. Чарт зберігає лише його назву: поди, яким потрібні облікові дані, зчитують їх із вашого Secret під час запуску, і нічого не копіюється у власні ресурси Secret чарту. Якщо ви зміните облікові дані, просто перезапустіть поди, які їх використовують; повторно генерувати ресурси не потрібно.
Кожне сховище шукає у своєму ресурсі Secret ключі з фіксованими назвами:
| Сховище | Ключі у відповідному Secret |
|---|---|
| PostgreSQL | username та password для суперкористувача на цьому сервері, а також ca.crt — сертифікат центру сертифікації (CA), який підписав сертифікат сервера |
| Valkey | password |
| Neo4j | username та password |
| Qdrant | api-key |
| Об'єктне сховище | access-key та secret-key |
Завантажуйте кожне значення з файлу, щоб воно не потрапило в історію командної оболонки та у ваш файл значень:
kubectl create namespace nexus
kubectl -n nexus create secret generic harrow-postgres \
--from-file=username=./pg-username --from-file=password=./pg-password --from-file=ca.crt=./harrow-db-ca.crtЗовнішнє сховище без вказаної назви Secret зупиняє генерацію маніфестів так само, як і сховище без вказаного хоста.
PostgreSQL
Зовнішній сервер має надавати ті самі компоненти, що й образ релізу: PostgreSQL 16 із PostGIS 3 та pgvector. Трафік до нього завжди шифрується та перевіряється за допомогою ca.crt у вашому Secret. Встановіть для sslmode значення verify-full, що також перевіряє наявність вказаного вами хоста в сертифікаті сервера, або значення verify-ca. Якщо використовується зовнішній сервер, генератор маніфестів відхиляє значення disable та require. Із внутрішньокластерним Postgres ситуація протилежна: його трафік ніколи не виходить за межі простору імен, мережева політика утримує його всередині, і він приймає лише значення disable. Незалежно від обраного режиму, сертифікат має містити назву хоста, вказану в external.host, оскільки деякі сервіси перевіряють її під час кожного підключення.
Під час встановлення завдання початкового налаштування (bootstrap Job) підключається до сервера за допомогою облікового запису з вашого Secret і створює ролі, від імені яких працює Nexus. Воно створює роль мігратора, яка володіє схемою, роль середовища виконання та по одній ролі для входу на кожен сервіс. Nexus генерує для них паролі та зберігає їх. Жодна з цих ролей не має прав суперкористувача і не може обходити захист на рівні рядків (RLS), тому всі політики ізоляції в базі даних застосовуються до кожного сервісу. Проте самому процесу початкового налаштування права суперкористувача потрібні: один із його кроків блокує вбудовану функцію PostgreSQL, а це може зробити лише суперкористувач. Цей обліковий запис використовується лише під час початкового налаштування та на етапі підготовки самої консолі. Саме тому керований сервіс баз даних, де роль адміністратора не є справжнім суперкористувачем, не може використовуватися для розміщення бази даних Nexus.
Завдання перевіряє ваш сервер, перш ніж вносити будь-які зміни. Воно зупиняється, нічого не змінюючи, якщо обліковий запис у вашому Secret не є суперкористувачем. Якщо роль із назвою nexus вже існує і має атрибут SUPERUSER або BYPASSRLS, завдання зупиняється з помилкою nexus-db-bootstrap: role nexus exists with SUPERUSER or BYPASSRLS on this server; nexus_migrator will not be made a member of it. Nothing more was done. Видаліть ці атрибути з відповідної ролі або скористайтеся сервером, де це ім'я вільне, і повторіть встановлення.
Valkey, Neo4j, Qdrant та об'єктне сховище
Інші чотири сховища приймають ті самі три параметри: mode, external.host та external.existingSecret. Ось конфігурація, де всі чотири переведено на власні сервери Harrow:
# harrow-external-stores.yaml (Helm values)
dataTier:
valkey:
mode: external
external: { host: valkey.db.harrow.example, existingSecret: harrow-valkey }
neo4j:
mode: external
external: { host: neo4j.db.harrow.example, existingSecret: harrow-neo4j }
qdrant:
mode: external
external: { host: qdrant.db.harrow.example, existingSecret: harrow-qdrant }
objectStore:
mode: external
external: { host: objects.db.harrow.example, existingSecret: harrow-objects }Використовуйте версії, що містяться в образах релізу (вони наведені в таблиці вище), на портах, до яких звертаються сервіси. Valkey прослуховує порт 6379, Neo4j — 7687, Qdrant використовує порт 6333, а об'єктне сховище — 8333. Об'єктне сховище має бути сумісним із S3. Пароль Valkey підставляється в адресу підключення всередині кожного пода, тому використовуйте в ньому лише літери та цифри (символи -._~ також допускаються).
Якщо параметр mode має значення external, а external.host порожній, генерація маніфестів зупиняється з помилкою dataTier.<store>.external.host is required when mode is external. Перенесення сховища з внутрішньокластерного на зовнішнє після того, як користувачі почали працювати з Nexus, вимагає міграції даних, яку ви виконуєте самостійно — чарт нічого за вас не скопіює. Прийміть це рішення перед першим встановленням.
Сховище ключів OpenBao не входить до цього списку і не може бути зовнішнім. Воно є частиною ідентичності інсталяції та завжди працює всередині кластера.
TLS на публічному периметрі
Параметр tls.mode визначає виключно те, як три публічні хости отримують свої сертифікати. Трафік між сервісами завжди використовує взаємний TLS (mTLS) із сертифікатами від власного локального CA чарту, виданими через cert-manager, незалежно від обраного режиму. Сервісна сітка (service mesh) не використовується, а istio.enabled залишається зі значенням false.
tls.mode |
Хто створює сертифікат | Що потрібно вказати |
|---|---|---|
existing (за замовчуванням) |
Ви. Один ресурс Secret містить сертифікат для всіх трьох хостів. | tls.existingSecret |
cert-manager |
Ресурс ClusterIssuer, який уже працює у вас. Чарт запитує в нього окремий сертифікат для кожного хоста. | tls.clusterIssuer |
none |
Ніхто в кластері. TLS термінується перед ним — на вашому балансувальнику навантаження або проксі-сервері. | Нічого, але прочитайте попередження нижче |
existing
# harrow-tls-existing.yaml (Helm values)
tls:
mode: existing
existingSecret: harrow-public-tlsКожен Ingress використовує ресурс Secret harrow-public-tls, тому його сертифікат має містити імена console.harrow.example, api.harrow.example та auth.harrow.example. Створіть його в просторі імен перед встановленням:
kubectl -n nexus create secret tls harrow-public-tls --cert=harrow-public.crt --key=harrow-public.keyПопередня перевірка (preflight) зчитує його, попереджає, якщо термін його дії спливає протягом 30 днів, і вказує назву Secret, якщо він відсутній. Якщо вибрано режим existing, а назва порожня, генерація маніфестів зупиняється з помилкою tls.existingSecret is required when tls.mode is existing.
cert-manager
# harrow-tls-cert-manager.yaml (Helm values)
tls:
mode: cert-manager
clusterIssuer: harrow-internal-caЧарт додає анотацію cert-manager.io/cluster-issuer до кожного з трьох ресурсів Ingress, а cert-manager створює ресурси Secret nexus-console-tls, nexus-api-tls та nexus-auth-tls. Без tls.clusterIssuer генерація маніфестів зупиняється з помилкою tls.clusterIssuer is required when tls.mode is cert-manager.
Якщо ваш видавець використовує протокол ACME (Automatic Certificate Management Environment) із перевіркою HTTP-01, більше нічого налаштовувати не потрібно. Чарт не додає власних перенаправлень, тому запит до /.well-known/acme-challenge/ доходить до обробника перевірок (solver) вашого видавця без змін. На майданчику без доступу до інтернету обробник перевірок також запускається з образу: розмістіть образ cert-manager-acmesolver компонента cert-manager у вашому реєстрі, інакше кожен под перевірки зависне в стані ErrImagePull.
немає
# harrow-tls-none.yaml (Helm values)
tls:
mode: none
proxy:
trustedCIDRs: "10.30.0.0/16"Зі значенням none ресурси Ingress не містять секції TLS. Використовуйте цей режим, коли балансувальник навантаження або зворотний проксі-сервер перед кластером термінує TLS для всіх трьох хостів.
Параметр proxy.trustedCIDRs визначає проміжні проксі-вузли, заголовку X-Forwarded-For яких довіряє сервіс nexus-auth. Типове значення 10.42.0.0/16 — це мережа подів k3s, де працює його контролер Ingress. У будь-якому іншому кластері вкажіть тут мережу, яку використовують поди вашого контролера Ingress, щоб механізми обмеження частоти входів і журнали аудиту фіксували адресу користувача, а не проксі-сервера.
Контролери ingress
Чарт створює три стандартні ресурси Kubernetes Ingress — по одному на кожен публічний хост. Кожен із них спрямовує шлях / до одного ресурсу Service.
| Ingress | Хост | Сервіс і порт |
|---|---|---|
nexus-console |
hosts.console |
nexus-alpha, 3000 |
nexus-api |
hosts.api |
nexus-gateway, 9092 |
nexus-auth |
hosts.auth |
nexus-auth, 9101 |
Їхню конфігурацію визначають три параметри, і ще один параметр у мережевій політиці має бути узгоджений із ними.
# harrow-ingress.yaml (Helm values)
ingress:
enabled: true
className: harrow-nginx
annotations:
"<annotation-key>": "<annotation-value>"
networkPolicy:
ingressNamespace: ingress-harrow- Параметр
ingress.classNameзадає назву IngressClass. Якщо залишити його порожнім, чарт не вказуватиме клас, і три ресурси Ingress оброблятимуться типовим класом кластера. Попередня перевірка контролює, чи існує вказаний клас, або, якщо ви не вказали жодного, чи позначено як типовий рівно один клас. - Вміст
ingress.annotationsдодається до всіх трьох ресурсів Ingress. Значення мають бути рядками, тому беріть числа та булеві значення в лапки. Використовуйте цей параметр для специфічних налаштувань вашого контролера. - Параметр
ingress.enabled: falseвзагалі вимикає генерацію ресурсів Ingress — це підходить для майданчиків, де маршрутизація до трьох сервісів реалізована в інший спосіб. networkPolicy.ingressNamespace— це простір імен, у якому працює ваш контролер Ingress.
Про цей останній параметр часто забувають. Мережева політика чарту за замовчуванням блокує весь вхідний трафік до простору імен і дозволяє контролеру Ingress звертатися до трьох публічних сервісів лише з указаного вами простору імен. Типове значення kube-system підходить для k3s, де в цьому просторі працює Traefik. Якщо ви використовуєте інший контролер і залишите це значення без змін, контролер не зможе з'єднатися з Nexus: ресурси Ingress існуватимуть, контролер фіксуватиме тайм-аути підключення в журналах, а браузер отримуватиме помилку шлюзу. Перевірка «Ingress ports» під час попередньої перевірки шукає в цьому просторі імен ресурс Service із відкритими портами 80 та 443 (типу LoadBalancer або NodePort), а у рядку fix виводить назву цього параметра.
Інші параметри мережевої політики
Параметр networkPolicy.enabled за замовчуванням має значення true, і його не варто змінювати. З ним жоден компонент у просторі імен не має доступу до зовнішньої мережі, окрім звернень до DNS (Domain Name System), Kubernetes API (прикладного програмного інтерфейсу) для перевірки токенів і адрес, які ви явно перелічите.
# harrow-network.yaml (Helm values)
networkPolicy:
apiServerCIDRs: ["10.30.0.1/32"]
externalEgressCIDRs: ["10.30.40.25/32"]apiServerCIDRs містить адресу сервера API у форматі блоків CIDR (Classless Inter-Domain Routing) з маскою /32. Якщо залишити поле порожнім, чарт зчитає адресу з кластера під час встановлення. Команда helm template не має доступу до кластера, тому для неї адресу потрібно вказати явно. Параметр externalEgressCIDRs визначає всі інші зовнішні адреси, до яких можуть звертатися робочі навантаження (за замовчуванням цей список порожній). Компанія Harrow вказує тут свій поштовий ретранслятор. Усі зовнішні сховища даних, розташовані за межами простору імен, також мають бути перелічені тут, інакше політика блокування за замовчуванням не дозволить сервісам з'єднатися з ними.
До сервера API звертаються лише три робочі навантаження: сервіс доказів nexus-probitas, оркестратор і завдання управління сховищем ключів (custody Job). Вони перевіряють токени сервісних облікових записів, які надають інші робочі навантаження. Політика відкриває доступ до адреси сервера API на портах 6443 і 443 лише для цих трьох компонентів. Якщо вони не зможуть зв'язатися із сервером API, то не зможуть перевіряти токени інших компонентів, тому вкажіть усі адреси, які може мати сервер API.
Вибір режиму TLS
Компанія Harrow обрала режим cert-manager зі своїм внутрішнім CA як ClusterIssuer, і причиною цього було автоматичне поновлення. У режимі existing адміністратор повинен вручну оновлювати сертифікат у ресурсі Secret до закінчення терміну його дії, і єдиним нагадуванням є попередження за 30 днів під час запуску preflight. У режимі cert-manager поновлення відбувається автоматично, і нікому не потрібно про це пам'ятати. Режим none підходить для інфраструктури, де всі публічні адреси вже знаходяться за балансувальником навантаження, який термінує TLS для багатьох систем, і де сертифікатами управляє окрема команда. Незалежно від вашого вибору, браузер повинен довіряти сертифікату, який він отримує. Самопідписаний сертифікат, попередження якого користувачі змушені ігнорувати вручну, унеможливлює роботу ключів доступу (passkeys), оскільки Chrome не створюватиме і не використовуватиме ключі доступу за наявності попередження про недійсний сертифікат.
Сховище, пошта, репліки та ресурси
Клас сховища (Storage class)
# harrow-storage.yaml (Helm values)
storage:
className: harrow-ssd
dataTier:
postgres:
size: 200Gi
objectStore:
size: 500GiПараметр storage.className застосовується до кожного запиту PVC (persistent volume claim) рівня даних і до томів сховища ключів. Порожнє значення означає використання типового класу сховища в кластері; якщо жоден клас не позначено як типовий і ви не вказали назву явно, попередня перевірка завершиться помилкою. Кожне внутрішньокластерне сховище має власний параметр size. Для сховища ключів використовуються параметри keys.openbao.storage.unsealer та keys.openbao.storage.keystore, а також keys.receiptsStorage для квитанцій. Обирайте розміри з розрахунком на річне зростання обсягу даних.
Пошта
# harrow-mail.yaml (Helm values)
smtp:
existingSecret: harrow-smtpNexus надсилає запрошення та сповіщення через ваш поштовий сервер. Параметр smtp.existingSecret вказує на створений вами в просторі імен ресурс Secret із реквізитами поштового сервера. Як і у випадку з іншими інтеграціями, чарт приймає лише назву Secret, а не самі облікові дані. Пам'ятайте про мережеву політику: додайте адресу поштового ретранслятора до networkPolicy.externalEgressCIDRs, інакше поштовий трафік блокуватиметься на межі простору імен. Доки пошта не запрацює, надсилати запрошення буде неможливо, про що буде зазначено в контрольному списку першого адміністратора.
Репліки та ресурси
Для кожного базового компонента кількість реплік і ресурси Kubernetes налаштовуються в секції components, а ресурси для кожного внутрішньокластерного сховища — у секції dataTier.
# harrow-sizing.yaml (Helm values)
components:
console: { replicas: 2, resources: { requests: { cpu: 200m, memory: 512Mi }, limits: { memory: 1Gi } } }
auth: { replicas: 2 }
gateway: { replicas: 2, resources: { requests: { cpu: 400m, memory: 1Gi }, limits: { memory: 2Gi } } }
graphrag: { resources: { requests: { cpu: 400m, memory: 1Gi }, limits: { memory: 3Gi } } }
dataTier:
postgres:
resources: { requests: { cpu: "1", memory: 4Gi }, limits: { memory: 8Gi } }
neo4j:
heap: 2G
pagecache: 1G
resources: { requests: { cpu: 500m, memory: 4Gi }, limits: { memory: 4Gi } }За замовчуванням под Neo4j запитує 2 GiB пам'яті та може використовувати до 4 GiB. Якщо ви виділяєте 3 GB під купу (heap) та кеш сторінок, збільште також значення запитуваної пам'яті (request), щоб под гарантовано розміщувався на вузлі з достатнім обсягом вільної пам'яті.
Параметри replicas та resources підтримуються для таких компонентів: console, bff, auth, orchestrator, workflows, gateway, graphrag, probitas та skillsEngine. Ключовий сервіс keys приймає лише resources. Ці базові компоненти є обов'язковими, і їх не можна вимкнути: чарт запускає їх незалежно від значення перемикача enabled. Сховища рівня даних працюють в одній репліці кожне.
На повільних системах зберігання даних ще два параметри дають сервісам більше часу на запуск: probes.startupFailureThreshold (60 за замовчуванням) та schemaWait.timeoutSeconds (1800) — вони визначають, скільки часу сервіс очікує на завершення міграцій бази даних, перш ніж його стартовий контейнер завершиться з помилкою.
Сеанси входу, обмеження частоти запитів і приватні хости моделей
Варто ознайомитися ще з трьома невеликими групами параметрів перед встановленням, оскільки їхня дія стає помітною вже в перший день роботи.
# harrow-auth.yaml (Helm values)
auth:
accessTokenTTL: 15m
refreshTokenTTL: 12h
rateLimitPerMinute: 5000
ai:
installationHosts: [models.harrow.internal, .gpu.harrow.internal]Параметри auth.accessTokenTTL та auth.refreshTokenTTL визначають термін дії двох токенів сесії. Типові значення — 15 хвилин і 12 годин — означають, що користувач, який закрив ноутбук увечері, вранці матиме увійти в систему знову. Скоротіть термін дії токена оновлення, якщо цього вимагає ваша політика безпеки, але будьте готові до того, що користувачам доведеться проходити автентифікацію частіше.
auth.rateLimitPerMinute задає максимальну кількість запитів, яку один авторизований користувач може надіслати до сервісу автентифікації за хвилину, перш ніж сервіс почне відповідати кодом 429. Типове значення 5000 становить близько 83 запитів на секунду з одного облікового запису, чого цілком достатньо для роботи в консолі та виконання скриптів. В інсталяції немає тарифних планів, тому однаковий ліміт діє для кожного користувача. Зменште це значення для посилення захисту від зловживань або збільште його у разі інтенсивної автоматизації. Захист від підбору паролів під час входу (brute-force), як-от блокування облікового запису та обмеження кількості спроб двофакторної перевірки, налаштовується окремо і цим параметром не регулюється.
Параметр ai.installationHosts містить перелік додаткових імен хостів усередині інсталяції, призначених для власних серверів моделей ШІ (штучного інтелекту) організації з приватними іменами. Кожен запис може бути іменем хоста, шаблоном .suffix, що відповідає всім піддоменам, IP-адресою або блоком IPv4 CIDR (Classless Inter-Domain Routing). Маршрутизатор розглядає їх як частину інсталяції нарівні з власними хостами релізу. Сам сервер моделей вказується в ai.localProvider.baseUrl; обидва параметри детально описані в розділі 2.14 «Постачальники та моделі ШІ».
Що ніколи не задається у values
Деякі налаштування, які користувачі шукають у файлі значень, відсутні там навмисно.
| Відсутнє у файлі значень | Чому, і де це налаштовується натомість |
|---|---|
| Ліцензія | Вона імпортується після встановлення — через консоль або за допомогою команди nexusctl licence import <file>. Ліцензія ніколи не передається як значення чарту чи змонтований файл. Детальніше про це йдеться в розділі 2.13 «Ліцензії». |
| Ключі моделей | Кожна організація зберігає власні ключі у своєму пулі, куди вони вносяться через консоль. Облікові дані постачальників ШІ ніколи не задаються через значення чарту. |
| Захист під час реєстрації | Перевірка CAPTCHA та мережевий фільтр реєстрації вимкнені в локальних інсталяціях, і параметрів для їх увімкнення не передбачено. Для роботи CAPTCHA потрібен доступ до інтернету під час кожної реєстрації. Мережевий фільтр вимагає ліцензованої бази даних геолокації, яка не входить до складу чарту. Натомість заявки на реєстрацію від сторонніх користувачів затримуються до схвалення адміністратором, як пояснюється в розділі 2.12 «Перший запуск». |
| Телеметрія | Схема приймає лише одне значення для telemetry.enabled — false. Жодні дані не залишають межі інсталяції, а власні механізми звітності компонентів рівня даних (звіти про використання в Neo4j, телеметрія в Qdrant) також вимкнено. |
Перевірте весь файл перед встановленням
Об'єднавши потрібні фрагменти в один файл, виконайте дві перевірки зі своєї робочої станції. Команда helm lint --strict перевіряє кожен ключ на відповідність схемі чарту, а helm template генерує всі маніфести релізу для перегляду без створення жодних ресурсів у кластері. У наведених командах використовується адреса чарту редакції Community; для редакції Enterprise вкажіть шлях до завантаженого вами чарту Enterprise (розділ 2.7 «Встановлення редакції Enterprise та застосування ліцензії»). Під час генерації маніфестів на робочій станції чарт не може зчитати адресу сервера API з кластера, тому спочатку вкажіть у файлі параметр networkPolicy.apiServerCIDRs.
Дві перевірки:
helm lint --strict oci://registry.adverant.ai/nexus/charts/nexus --version 1.0.0-alpha.1 -f harrow-prod-values.yaml
helm template nexus oci://registry.adverant.ai/nexus/charts/nexus --version 1.0.0-alpha.1 \
-n nexus -f harrow-prod-values.yaml > harrow-render.yamlКлюч із помилкою не пройде перевірку lint, яка поверне повідомлення «additional properties» із назвою цього ключа. Відсутність обов'язкового значення, наприклад хоста для зовнішнього сховища, зупинить генерацію маніфестів із повідомленням, наведеним у цьому розділі. Команда helm template не має доступу до кластера, тому для офлайн-генерації маніфестів обов'язково вкажіть networkPolicy.apiServerCIDRs, інакше процес зупиниться і вимагатиме ці дані.
Після цього запустіть попередню перевірку (preflight) із цим самим файлом. Попередня перевірка — це єдиний інструмент, який аналізує стан кластера та файл значень одночасно: саме на цьому етапі можна виявити неправильний простір імен контролера Ingress, відсутній клас сховища або сертифікат, термін дії якого спливає наступного тижня, ще до того, як від інсталяції залежатиме робота користувачів.
Керований Kubernetes
Nexus працює на будь-якому сумісному кластері Kubernetes версії 1.33 або новішої, включно з керованими сервісами хмарних провайдерів. Чарт не містить жодних компонентів, прив'язаних до конкретного провайдера. Відмінності від конфігурації для k3s зводяться до кількох параметрів, кожен із яких було розглянуто вище:
- Спочатку, як і на будь-якому кластері, встановлюється cert-manager v1.21.3. | У керованому кластері | Що потрібно вказати або перевірити | |---|---| | Сховище | Вкажіть клас сховища провайдера в
storage.classNameабо позначте один із класів як типовий. | | Ingress | Встановіть потрібний контролер Ingress, відкрийте для нього порти 80 і 443, вкажіть клас уingress.className(якщо він не є типовим) і задайте вnetworkPolicy.ingressNamespaceйого простір імен. | | Проміжні проксі-вузли | Вкажіть уproxy.trustedCIDRsмережу подів цього контролера. | | Сервер API | Якщо під час встановлення не вдається зчитати адресу сервера API з кластера, вкажіть її вnetworkPolicy.apiServerCIDRs. | | Застосування мережевих політик | Політики чарту діють лише за умови, що мережевий плагін кластера підтримує примусове виконання NetworkPolicy. Обирайте конфігурацію кластера з підтримкою цієї функції. | | Образи | Вузли повинні мати доступ доregistry.adverant.aiабо до вашого власного реєстру, вказаного вglobal.imageRegistry. |
Запускайте попередню перевірку перед будь-якими іншими діями. Вона одночасно зчитує стан кластера і файл значень та виводить кожен із цих пунктів окремим рядком, пропонуючи спосіб виправлення для кожної невідповідності. Приклад звіту наведено в розділі 2.5 «Попередня перевірка за допомогою nexusctl».

